Реформа, яка передала бюджетні повноваження та надання послуг новоствореним об’єднаним органам місцевого самоврядування

Децентралізаційна реформа в Україні мала значення, тому що це була не лише зміна адміністративних кордонів. Це був реальний перенос економічної та адміністративної влади з Києва до новостворених об’єднаних громад.

Перші об’єднані територіальні громади в Україні почали формуватися у 2015 році. Але їхня поява стала можливою завдяки змінам до Бюджетного кодексу після Майдану та закону 2015 року, який дозволив селам і містам об’єднуватися у більші та потужніші органи місцевого самоврядування.

Закон 2015 року дозволив сусіднім селам та містам у межах районів добровільно об’єднуватися. Він регулював добровільне об’єднання територіальних громад і став наріжним каменем децентралізації.

Як почалася реформа

Процес децентралізації розпочався у 2014 році, коли президент Янукович пішов у відставку та стартували політичні реформи. Протягом наступних двох років Рада ухвалила низку законів, які створили зовсім нову адміністративну карту.

Але що важливіше — ці закони передали значну частину економічної та адміністративної інфраструктури з центру на місце. Бюджетний кодекс був змінений, щоб надати Міністерству фінансів нові повноваження: тепер воно могло робити прямі трансфери до об’єднаних громад.

Одночасно закон про добровільне об’єднання дозволив формування самих громад. Перші громади почали утворюватися у 2015 році, а реформа тривала до 2020 року, коли було створено всі 1470 громад.

Децентралізаційна реформа в Україні відкрила шлях до отримання місцевими спільнотами ключових повноважень — включаючи освітні та медичні послуги. Однак зміни мали ширше значення, ніж просто передача повноважень; це був також перенос фіскальної влади від центрального уряду в Києві до нових громад.

Що змінилося у фінансах

Зміни до Бюджетного кодексу були ключовими. Вони передбачали нові фіскальні повноваження для громад. Тепер бюджетні трансфери з Києва надходили безпосередньо до громад, а не до районних рад. І ці трансфери супроводжувалися більшим локальним контролем над бюджетом.

Це відбувалося на тлі постійного скорочення муніципальних бюджетів з боку центру.

ОЕСР визнала закон 2015 року про добровільне об’єднання та зміни до Бюджетного кодексу України ключовими законодавчими кроками у процесі децентралізації. Разом вони дозволили громадам стати фінансово стабільнішими та потужнішими, ніж окремі села та міста.

Податкові надходження, які раніше йшли безпосередньо до консолідованого бюджету Києва, тепер надходили до місцевих бюджетів. Громади отримали сильніший стимул покращувати податкову адміністрацію та надання послуг, оскільки, за словами Порталу децентралізації, "люди у всіх громадах та місцевих підрозділах зацікавлені у збільшенні доходів, пошуку резервів для наповнення місцевого бюджету та покращенні збору податків і зборів".

Що змінилося у повноваженнях

Обсяг переданих громадам повноважень був широким. Громади отримали повний контроль за обігом землі, могли встановлювати місцеві податки, адмініструвати окремі види соціального захисту та керувати місцевими відділками поліції та центрами адмінпослуг.

Вони також взяли на себе всі повноваження у сфері освіти, культури, спорту, місцевих доріг та сільського господарства. Однак передача не була однаковою. Умови для отримання цих повноважень залежали від розміру громади: чим більша громада, тим більший відсоток обов’язків вона отримувала.

По суті, Київ передав новим громадам усі місцеві послуги, які раніше належали районним радам. Але ці нові потужні громади все ще були відповідальні за реалізацію програм центрального уряду, що спиралися на ці послуги.

Перша хвиля

Перші громади почали формуватися у 2015 році, коли Верховна Рада затвердила кілька з них на виборах у грудні того ж року. Друга хвиля прийшла у 2016 році, а реформа тривала аж до 2020 року.

Ці села знаходилися у Вінницькій області на заході України та об’єдналися, щоб сформувати новий орган місцевого самоврядування.

До 2020 року всі 1470 нових місцевих органів влади України були сформовані.

Яку проблему намагалася вирішити реформа

Основною проблемою, яку намагалася вирішити українська держава, була висока фрагментованість місцевого самоврядування. Існувала національна потреба у ефективності за рахунок масштабу.

Більшість послуг були занадто малими для ефективного надання, а податкова адміністрація перебувала у жалюгідному стані. Централізовані бюджетні трансфери через районні ради не вирішували цієї проблеми.

Зміни до Бюджетного кодексу 2014 року мали на меті виправити ситуацію. Завдяки тому, що 60% податку на доходи фізичних осід тепер надходили безпосередньо до нових громад, метою було захистити їхні бюджети від скорочень з боку центру, забезпечити стимули для збільшення місцевих доходів та надати реальну місцеву владу над повсякденним життям.

Формальна автономія зросла. А практична спроможність?

У своїй основі фіскальна та адміністративна децентралізаційна реформа значно розширила місцеву автономію. Але для досягнення успіху нові громади потребуватимуть суттєвої підтримки з боку центру. Українські громади, безперечно, отримають вигоду — і від децентралізації на папері, і, якщо вони зможуть ефективно використати централізовану владу, від покращення місцевого життя українців.

Реформа законодавчо зробила органи місцевого самоврядування більшими та потужнішими, а також сприяла зростанню соціального капіталу та довіри. Але питання залишається: чи призведе це до кращої якості місцевого життя для українців по всій країні?