Падіння пам’ятника чекистам: як Либідська площа Києва стала гарячою точкою декомунізації

У квітні 2015 року український парламент ухвалив низку законів, відомих як закони про декомунізацію. Серед цілей, які потрапили під дію цих законів, був і пам’ятник чекистам, що стояв біля нинішньої станції метро «Либідська» у Києві.

Закон, який змінив правила

9 квітня 2015 року чотири закони про декомунізацію увійшли до законодавчого поля України, включаючи закон 317-VIII про засудження нацистського та комуністичного тоталітарних режимів і заборону їхньої символіки. Президент Петро Порошенко підписав пакет законів про декомунізацію 15 травня. [1, 2] Він створив правову основу для знесення комуністичних пам’ятників та перейменування місць, пов’язаних із радянським комуністичним режимом. [3, 4, 15] Це означало, що по всій країні десятки тисяч назв вулиць, міст і сіл, районів та інше були позначені для українізації. За підрахунками Інституту національної пам’яті за 2016 рік, всього було перейменовано або знесено 51 493 вулиці, 987 міст і сіл, 25 районів, 1 320 пам’ятників самому Леніну та 1 069 пам’ятників іншим комуністичним діячам.

Чому Либідська мала значення

У 2016 році у Києві стояли 93 Леніни — у місті з 2,9 млн мешканців, де більшість назв вулиць досі походили з російської мови, а міська політика нав’язувала ідеологічну відповідність його пам’ятникам. Поряд із радянськими назвами вулиць тут також залишалися пам’ятники, присвячені чекистам. Але пам’ятник чекистам, керівникам таємної поліції під час Російської революції, стояв у вразливому місці біля самої Либідської площі. Зображення пам’ятника показують стоячого чекиста, оточеного Леніним, серед кам’яної плити з .

Київський графік знесення: зупинки й початки

Київська міська рада почала демонтувати пам’ятники радянським вождям і символам у рамках власної послідовності подій із зупинками та початками. 21 травня мер Києва Віталій Кличко заявив, що місто знесе всі споруди, що суперечать закону про декомунізацію, до 23 травня. Вони зробили це, уривчасто. [6, 7, 8, 9] 23 травня спеціальне обладнання для посилення почало демонтаж пам’ятника чекистам. Наступного дня комунальники прибрали плити п’єдесталу, але демонтаж продовжився 25 травня. Пам’ятники того часу, за повідомленнями, тимчасово зберігалися на відкритому майданчику в київському аеропорту «Київ» у Жулянах. [8,9]

Остаточне знесення та кінець пам’ятника

, здавалося, переслідувала їх, навіть під час дії законів про декомунізацію у квітні 2015 року. Це виявилося черговою порожньою обіцянкою. До 28 травня 2016 року пам’ятник чекистам на Либідській у Києві було остаточно знесено, через кілька місяців після ухвалення законів.

Про що свідчить цей випадок у практиці декомунізації

Остаточний демонтаж пам’ятника чекистам приватним підрядником у травні 2016 року, який став частиною більшої кампанії, можливо, тепер сприймається суспільством як завершена справа. Але це був важливий тест для попередньої процедури виведення з експлуатації. Коли Радянський Союз розпався, він залишив після себе розбавлені пам’ятники та міську руїну, з якими довелося боротися іншим, підриваючи будь-яку структуру влади. З відстанню знесення пам’ятників також нагадує про те, як можна керувати історією та її пам’ятками. Кожен випадок визначав окремі приклади символічної ерозії та правди: розпад СРСР, радянська Євразія та пам’ятники чекистам.

Нерозв’язані питання

Загалом події навколо знесення пам’ятника чекистам на Либідській площі розкривають складність процесу декомунізації у Києві. Хоча точна дата спорудження пам’ятника та його скульптор залишаються невідомими, а хронологія демонтажу має певні прогалини, одне залишається певним: застосування та виконання українських законів щодо дерадянізації було складним взаємодією різних сил.