Сергій Миколаєв: Загибель фоторепортера під Пісками нагадує про небезпеки українського фронту

Сергій Владиславович Миколаєв, фотожурналіст київської щоденної газети "Сьогодні", отримав смертельні поранення від обстрілу біля селища Піски на сході України 28 лютого 2015 року, висвітлюючи бойові дії між українськими військами та проросійськими бойовиками. Пізніше він помер від отриманих травм у лікарні.¹²³

Робота в Донецькому регіоні ---------------- Миколаєв виконував редакційне завдання в Донецькому регіоні – епіцентрі української громадянської війни. 28 лютого 2015 року він перебував у селищі Піски, зоні, що контролювалася українськими силовиками, але зазнавала артилерійських ударів бойовиків, висвітлюючи лінію фронту біля Донецька. ⁴² Попереднє перемир'я явно не зупинило обстрілів вздовж українського фронту. Миколаєв знаходився разом із колегою Богданом Росінським, коли поруч розірвався мінометний снаряд – Росінський залишився жив без серйозних поранень, але Миколаєву це не вдалося. ²³

Невизначеність неозброєної документальної роботи на фронті -------------------------------- Незважаючи на ризики, хиткі прес-картки та захисні жилети залишалися єдиними доступними засобами, щоб відрізнити чи захистити журналістів під час перестрілки. Комітет захисту журналістів підтвердив, що на місці подій Миколаєв був у бронежилеті з позначкою "Преса". ⁴³ На місці були й інші журналісти, тож він не був єдиним неозброєним цивільним, який випадково потрапив під обстріл. Фотограф Богдан Росінський та кілька інших репортерів також постраждали.

Проте незрозуміла траєкторія артилерійського удару та наявні докази не дозволили поліції Красноармійська зробити висновок, хто саме вів вогонь і чи був він навмисним. Влада розпочала кримінальне розслідування як "навмисне вбивство". Через невідомість відповідальних за вбивство, смерть Миколаєва стала символом загальної небезпеки, з якою стикаються репортери на цьому напруженому фронті.

Протоколи безпеки для захисту військової журналістики Патріотичні групи та міжнародні організації намагалися впроваджувати протоколи та правила, щоб зменшити кількість випадків, коли журналісти ставали – навмисно чи випадково – цивільними жертвами. Вони не встигли запровадити ці настанови до трагедії з Миколаєвим.

А російськомовні групи на сході постійно заперечують, що цілеспрямовано атакують журналістів та медіа-офіси. Але їхні обіцянки безпеки – це зовсім не конкретний доказ того, що журналісти можуть працювати в безпеці.

Смерть Миколаєва нагадала пресі про небезпечні межі цього конфлікту. Донецький театр воєнних дій відрізаний і оточений військами противника, але журналісти все ще не лякаються йти туди, щоб розповідати про тих, хто там живе та гине. Тож коли вони гинуть від ракетного удару, вони розкривають більше про тодішні – і тепер заперечувані – вбивства в Україні, воюючи нарівні з українськими військовими. Все це – коли сама влада залишається нерішучою щодо природи російсько-української війни.