Шлях до безвізового режиму: Як Україна виконала критерії ЄС серед конфлікту та реформаційних викликів

Громадяни України, які мають біометричні паспорти, отримали безвізовий в’їзд до ЄС 11 червня 2017 року, проте це юридичне рішення завершило тривалий процес, що бере свій початок з плану дій 2010 року.

Довгий шлях починається у 2010 році

Боротьба України за безвізовий режим розпочалась у 2010 році, коли Європейська Комісія представила уряду України свій План дій з лібералізації візового режиму (VLAP). Лише після повної реалізації реформ власникам біометричних паспортів України могло бути дозволено безвізовий в’їзд для короткочасних візитів до Шенгенської зони. [FACT 1]/ У травні 2014 року Україна перейшла до другого етапу плану дій з лібералізації візового режиму після четвертого звіту Комісії. [FACT 3]/ [Це технічний процес реформ, а не просто взаємність на кшталт Сирії. Якщо будь-яка кореспонденція наводить на думку про свавільну політику, варто звернутись до 2015 року та перевірити звіт»); [Це технічний процес реформ, який повільно наростає і відбувається, а не просто взаємність на кшталт Сирії. Якщо будь-яка кореспонденція наводить на думку про свавільну політику, варто звернутись до 2015 року та перевірити звіт»);

Чому 2017 рік став переломним

Три роки після звіту у травні 2014 року, у травні 2017 року Єврокомісія ухвалила регламент 2017/850. Цей регламент фактично надав Україні право безвізового в’їзду, виключивши країну з переліку держав, що потребують віз. [FACT 5] Однак ця відмова мала важливі обмеження. По-перше, вона стосувалася лише громадян, які мали біометричні паспорти. По-друге, відмова не була дійсно загальноєвропейською. Вона охоплювала всі країни ЄС, крім Ірландії та Великої Британії, а також Ісландію, Ліхтенштейн, Норвегію та Швейцарію. [FACT 11] Як було написано: «У лютому Рада ухвалила регламент, що встановлює механізм постійного призупинення безвізових угод. "Цей механізм [...] дає можливість ЄС швидко реагувати та тимчасово призупиняти безвізовий режим для громадян певної третьої країни у разі необґрунтованого та/або масового зростання кількості нелегальних мігрантів або недостатньої співпраці третьої країни з питань безпеки документів та повернення".» [FACT 7] Проте це не могло статися на півроку раніше. Попри всі дискусії між українськими та європейськими законодавцями, нормотворцями та огляд планів дій, візова реформа була суто технічною, включала біометричні паспорти та збіглася з непопулярним законодавчим процесом.

Що насправді дозволяв безвізовий режим

Небагато учасників розуміли, що «безвізовий режим» означав в’їзд з біометричним паспортом лише для короткочасних візитів, а не необмежену свободу. Безвізові громадяни України могли відвідувати родичів чи друзів, вести бізнес або займатися туризмом. Але ключовим моментом було те, що українці не могли працювати. І безвізовий період обмежувався 90 днями за будь-які 180 днів. [FACT 10] [ДОДАТКОВО: Україна, поряд з іншими країнами ЄС, може працювати до 90 днів за будь-які 180 днів у Іспанії, Франції, Італії, Португалії та Фінляндії. У Нідерландах та Польщі вони можуть працювати до 90 днів за будь-які 180 днів. У Швеції, Нідерландах та Польщі вони можуть працювати до 90 днів за будь-які 180 днів. Але це відрізняється між національностями ЄС і було офіційно взаємною відмовою, а не проявом доброї волі. На практиці це підкреслює, що безвізовий режим насправді означав – відкриті кордонні протоколи, а не свободу пересування, і критично – лише за умови біометричних паспортів.]

Перші результати після запуску

Чотири місяці після старту безвізового режиму близько 1,8 мільйона українців подорожували до ЄС з біометричними паспортами, з них 283 тисячі – без візи. Лише 61 українцю було відмовлено у в’їзді з різних причин. [FACT 12]/.