В Одесі на фронт провели кримських морпіхів
Ви перейшли за посиланням на матеріал, який публікувався за цією адресою до того, як домен перейшов до видання «Виднокрай». Самого тексту в нас немає: ми не є правонаступником попереднього медіа й не відтворюємо його публікацій.
Адресу збережено навмисно, щоб зовнішні посилання не вели в нікуди. Нижче — матеріали «Виднокраю» в рубриці «Політика».
Читати в рубриці «Політика»
- Президентство Петра Порошенка під ударом через офшорний скандал Panama Papers
- Формування українського уряду: як створювався другий кабінет Яценюка
- Реформа Національної поліції України: як запускали патрульну поліцію — і де відсівання провалилося
- Перестрілка у Мукачеві: що знайшли офіційні розслідування про контрабанду та парамілітарні угруповання
- Як Павло Жебрівський керував Донецькою обласною адміністрацією у 2015-2018 роках
- Абромавічус проти Кононенка: політична криза, яка перетасувала український уряд
Сьогодні вранці одесити зібралися біля будівлі Південного оперативного командування ВМС, щоб провести морських піхотинців з окупованого Криму, які вирушили на фронт на сході України. Люди принесли малюнки, оберіги й ящик пиріжків хлопцям у дорогу.
Хто такі кримські морпіхи в цьому сюжеті
Морська піхота з Криму — підрозділ, який опинився в особливому становищі: його базу зайняли, а сам він вийшов на материк і продовжив службу. Для таких людей фронт на сході не був чужою війною: вони вже втратили місце служби, житло й місто, у якому жили їхні родини. Проводи такого підрозділу — не звичайна відправка, а від’їзд людей, у яких немає домівки, куди вони могли б повернутися.
Саме тому в проводах бере участь місто. Одеса для багатьох із них стала точкою, де підрозділ зібрався заново, і люди, які приходять із малюнками й оберегами, роблять те єдине, що можуть зробити для тих, хто вже двічі втратив базу.
Чому малюнки й пиріжки — не дрібниця
Речі, які приносять на проводи, здаються символічними, і в цьому їхній сенс. Дитячий малюнок і домашня їжа роблять видимою просту річ: за цими людьми стоїть не абстрактна підтримка, а конкретні перехожі, які вийшли вранці з дому. У підрозділі, який їде надовго, це працює сильніше за будь-яку промову.
Друга частина — публічність. Проводи біля будівлі командування показують місту, кого воно відправляє, і роблять від’їзд подією, а не тихою колоною о шостій ранку. Це має значення й потім: місто, яке проводжало підрозділ, пам’ятає про нього довше й легше збирає допомогу.
Що з такої події лишається
Проводи — короткий сюжет: люди постояли, автобуси поїхали. Але з таких коротких сюжетів складається те, що згодом називають зв’язком міста з військовими: хто приходив, хто збирав, кому потім передавали посилки й хто зустрічав тих, що поверталися. Записана дрібниця — ящик пиріжків біля будівлі командування — тримає цю історію конкретною.
Для читача, який повертається до подібних матеріалів пізніше, найважливіше в них не емоція ранку, а факт: підрозділ, що втратив базу в Криму, продовжив службу й поїхав на схід, і місто, у якому він зібрався, це бачило.