Спартак по той бік донецького аеропорту
Ви перейшли за посиланням на матеріал, який публікувався за цією адресою до того, як домен перейшов до видання «Виднокрай». Самого тексту в нас немає: ми не є правонаступником попереднього медіа й не відтворюємо його публікацій.
Адресу збережено навмисно, щоб зовнішні посилання не вели в нікуди. Нижче — матеріали «Виднокраю» в рубриці «Політика».
Читати в рубриці «Політика»
- Президентство Петра Порошенка під ударом через офшорний скандал Panama Papers
- Формування українського уряду: як створювався другий кабінет Яценюка
- Реформа Національної поліції України: як запускали патрульну поліцію — і де відсівання провалилося
- Перестрілка у Мукачеві: що знайшли офіційні розслідування про контрабанду та парамілітарні угруповання
- Як Павло Жебрівський керував Донецькою обласною адміністрацією у 2015-2018 роках
- Абромавічус проти Кононенка: політична криза, яка перетасувала український уряд
Селище Спартак контролюють проросійські бойовики. У цьому селищі, під самим Донецьком, раніше жило близько двох тисяч людей. Зараз залишилося не більше вісімдесяти, зокрема старі й двоє дітей-підлітків.
Як розповідають жителі, світла немає з минулого літа. Мінометні обстріли чути й у ці дні, однак спартаківці на них уже не звертають уваги. Ті, хто досі живе за кілометр від однієї з найгарячіших точок цієї війни, кажуть, що нікуди їхати. Дівчинка, з якою вдалося поговорити, ніколи досі не залишала батьків і боїться їхати куди-небудь. Школа, звісно, не працює з початку навчального року.
Чому люди залишаються за кілометр від передової
Відповідь, яку дають самі жителі, звучить коротко — «нікуди їхати», — і за нею стоїть перелік конкретних речей. Немає грошей на переїзд і на житло в іншому місті. Немає кому передати стару матір, яку не можна везти. Немає впевненості, що дім, залишений на кілька тижнів, буде стояти на місці, коли вдасться повернутися. Для людини старшого віку переїзд означає не безпеку, а втрату всього, що в неї є.
Друге — звикання. Мешканці селища, які не звертають уваги на мінометні обстріли, не безтурботні; вони прожили з цим звуком достатньо довго, щоб він перестав викликати реакцію. Це не сміливість, а те, що робить із людиною тривалий страх: він стає тлом.
Що означає «школа не працює»
Для двох підлітків у селищі без світла закрита школа означає кілька речей одразу: немає навчання, немає однолітків, немає жодного дорослого, крім батьків, і немає розпорядку дня. Діти, які проводять у такому режимі місяці, втрачають не лише програму. Повернути програму можна, коли з’явиться можливість; повернути рік без ровесників — ні.
Саме тому в репортажах із таких селищ мова про школу важить не менше за мову про обстріли. Обстріл — це подія, а закрита школа — стан, який триває щодня і який не потрапляє в зведення.
Що робить такий репортаж потрібним і згодом
Із селища, де залишилося кілька десятків людей, не надходять новини: там немає ні влади, ні зв’язку, ні нікого, хто відправляв би повідомлення. Єдиний спосіб дізнатися, що з цими людьми, — приїхати й записати. Тому репортаж із місця, де жила майже вся вулиця, а залишилися старі й двоє дітей, є не емоційним жанром, а способом фіксації того, чого інакше ніхто не порахує.
Через роки саме такі записи відповідають на питання, скільком людям довелося вибирати між домом і безпекою, і чому частина з них не вибрала нічого — бо вибору в переліку не було.