Чому записані визнання не мають доказової сили

Відео, на якому затримана людина розповідає про свою причетність, не є доказом — і причини цього не політичні, а процедурні. Доказом визнання стає лише тоді, коли воно зроблене в суді або у присутності захисника за вибором людини, з попередженням про права й з можливістю відмовитися.

Запис, зроблений тими, хто утримує людину, не задовольняє жодної з цих умов. Невідомо, що відбувалося до запису й між дублями; невідомо, чи є поруч ті, від кого залежить її стан; текст часто містить формулювання з обвинувального висновку, який людина не могла знати.

Друга частина оцінки — зовнішні ознаки: сліди ушкоджень, погляд у бік, паузи в невластивих місцях, читання, повторення однакових фраз у різних людей з різних справ.

Тому сталою практикою правозахисників є не спростовувати зміст такого відео, а вказувати на його природу: воно свідчить лише про те, що людина в руках тих, хто запис зробив.

І окремо: поширення таких записів медіа працює на тих, хто їх зняв. Тому їх не показують як інформацію, а описують як факт існування — із зазначенням, у яких умовах вони отримані.